Авторизація | Реєстрація

Ігор Мельник: «Хотілося б спробувати свої сили у вищому дивізіоні»

  • 20.09.2013 10:36
  • 2
  • 2638

Кращий цього сезону бомбардир у складі «Ниви» відповів на питання прес-служби

Ігор Мельник хоча й прийшов до тернопільської «Ниви» лише наприкінці лютого цього року, однак за короткий час став, як серед партнерів по команді, так і серед її вболівальників своїм. Через наполегливість на футбольному полі, непоступливістю в ігрових епізодах та бомбардирському хисту, тернопільська «торсида» порівнює його з самим Лео Мессі. І хоча Ігор Мельник, як людина скромна, заперечує цю схожість, але глядача не обдуриш. Кращий бомбардир «Ниви» у нинішньому сезоні розповів клубній прес-службі про свій шлях у великий футбол, не оминув злетів і падінь та поділився планами на майбутнє.

У футбол привів дядько

— Народився я у маленькому селі Честині, що на Львівщині, — почав розмову Ігор Мельник. — Батьки працювали в колгоспі, отож жодного відношення до спорту не мали. Проживав у рідному селі до 12 років. Жодних спортивних секцій не відвідував, здебільшого ганяв м'яча на місцевому стадіоні після навчання. 

— Коли ж тоді вперше пішли у футбольну секцію?

— Рідний дядько, котрий живе в Лисиничах, що поряд із Винниками (неподалік Львова), забрав мене і повіз на тренування в футбольну школу М. Маркевича, яка тоді тільки формувалася.

— А що, вчитель фізкультури в школі не бачив у тобі задатків, щоб, скажімо, раніше віддати у футбольну секцію?

— У селі як проводять уроки фізкультури: кинув м'яч і діти грають собі футбол. Може, фізрук сам не любив футбол, тому не особливо звертав увагу на те, як грають його учні. Хоча, навчаючись у сільській школі, їздив на змагання. Скажімо, вперше у 4 класі (в команді тоді був найменшим) виступав на першість Кам'янко-Бузького району з футболу.

— Ігорю, ти з дитинства грав на атакувальних позиціях?

— Грав на різних позиціях: і у центрі поля, і на позиціях нападника та крайніх хавів. Загалом, завжди грав на атаку.

— Хто був першим тренером?

— Першим тренером у Винниках був Юрій Євгенович Гданський. Він мене навчив азів футболу, займався мною кілька років, опікувався і за це я дуже йому вдячний. Тоді у Винниках не було спецкласу. Ми тренувалися тричі на тиждень  та брали участь у чемпіонаті Львова. У суперниках, з якими дуже складно конкурувати, були спецкласи «Карпат», спортінтернат тощо. У нас теж була непогана команда, але з неї в професійному футболі залишився тільки я.

— А чи не відбивалося заняття футболом на твоєму навчанні в школі?

— Навчався у школі в Лисиничах, а після занять, добирався 4 км на тренування в Винники. Вчився, як полюбляють говорити, на тверду четвірку. Були предмети, які дуже легко давалися, міг навіть інколи не робити домашні завдання, зокрема, математику. Загалом не любив тих предметів, де потрібно було дуже багато читати, адже вільного часу на читання після на тренувань практично не залишалося.

Кращий бомбардир «Карпат-2» виявився не потрібен «Карпатам»

— Як склався твій подальший футбольних шлях після Винників?

— До 9 класу тренувався у Винниках. Потім був наймолодшим у дорослій команді «Хімік» з Нового Роздолу. Грав із командою у чемпіонаті серед колективів фізкультури. Однак колектив, зігравши чотири матчі, знявся зі змагань (у тому числі поступився на власному полі бережанському «Соколу» — 0:2 — авт.). Тоді до Нового Роздолу прийшов тренер Вадим Аркадійович Білоцерківський, котрий, трішки попрацювавши, отримав запрошення в Дрогобич. Досвідчений тренер запропонував мені разом із ним перейти в цей клуб. Там виступав у чемпіонаті області майже рік часу. Після Дрогобича в моєму рідному Кам'янко-Бузькому районі сформувалася хороша команда «Карпати» (Кам'янка-Бузька), до якої я перейшов. За рік у складі команди виграв все, що можна було на теренах Львівщини — чемпіонат і кубок.

Того року зі мною трапився випадок, який кардинально змінив мою футбольну долю. Команда з Кам'янки-Бузької грала домашній матч із «Карпатами» з Дублян. Суперники на гру привезли майже весь склад «Карпат-2» із другої ліги. Якщо б моя команда тоді здобула перемогу, то стала би чемпіоном Львівської області достроково, за 2 тури до завершення першості. Так і сталось. Я ж у тому матчі відзначився хет-триком, і… отримав запрошення у «Карпати-2». Так, зимою 2005 року, я перейшов у «Карпати-2», які стали моєю першою професійною командою.

— Чи важко дався перехід з любительського у професійний футбол?

— Я б так не сказав. І хоча тренування на область були тричі на тиждень, а у «Карпатах-2» — щодня, я швидко звик до навантажень, які запропонували тренери. Пройшов із командою всі зимові збори, у тому числі, в Болгарії, відповідно швидко акліматизувався в новій команді. А команда тоді була хороша, багато футболістів нині грають у клубах Прем'єр-ліги — Ткачук, Голодюк, Бідловський. Тоді за «Карпати-2» я зіграв друге коло одного чемпіонату і перше коло наступного.

— Але до основної команди «Карпат» тобі так і не вдалося потрапити?

— Після першого кола сезону 2006/07 я з 10 м'ячами був кращим бомбардиром другої ліги групи «А». Тоді чи президенту, чи тренеру «Карпат» не подобалися низькорослі футболісти і мені не дали шансу навіть поїхати з першою командою на збори. Як раз у той час отримав запрошення з клубу першої ліги — «Кримтеплиця» (Молодіжне). Я не роздумуючи прийняв пропозицію, бо відчув, що на мене не покладають сподівань у вже майже рідному місті. Довелося переїхати до Криму. Там виступав протягом 3 років, були різні чемпіонати: в одних — був гравцем основного складу, в інших — виходив на заміну, але загалом почувався у команді себе своїм, адже до мене було хороше ставлення, як тренерів, так і президента клубу.

— Чи можна назвати перший кримський етап у твоїй футбольні кар'єрі найкращим?

— Думаю, що так. Але так сталося, що з Молодіжного довелося перебратися до Олександрії. Хоча команда тоді виборола путівку до Прем'єр-ліги, але, на жаль, основним футболістом я так і не став. Чому? Очевидно, на мою позицію були серйозні конкуренти, зокрема, на фланзі півзахисту діяли Павло Ксьонз та Давид Таргамадзе. Коли у мене завершився річний контракт з ПФК «Олександрія», клуб його не продовжив, і так я потрапив до ФК «Львова». Там пограв півроку, звідкіля подався до чернівецької «Буковини». У цій команді вже був гравцем основним, але зимою, з незрозумілих мені причин, мене покликав тренер Вадим Заяць і повідомив, що я не їду на другі зимові тренувальні збори. І це при тому, що під час перших зборів до мене претензій не було. Не пояснивши ситуацію, мені сказали, щоб я залишався з другою командою. Звісно, я не погодився, після чого розірвав із клубом трудову угоду. Невдовзі знову повернувся до ФК «Львва», але тоді команда наказала довго жити. Так я вдруге опинився у «Кримтеплиці».

«У Тернополі почуваюся комфортно»

— Повернення до Молодіжного в тебе було короткочасним. Свого часу головний тренер «Ниви» Ігор Яворський говорив, що Мельника поміняли на атакувального флангового півзахисника «Ниви», вихованця кримського футболу Редвана Османова.

— Такої інформації в мене не було. Я просто чимось не сподобався новому тренеру «Кримтеплиці», очевидно, не зійшлися характером, тому я прийняв запрошення «Ниви».

— У «Ниві» ти провів другу частину попереднього чемпіонату і вже третину нинішнього. У Тернополі почуваєшся комфортно?

— У Тернополі грали багато футболістів, із деякими навіть разом раніше виступав, тому я одразу знайшов порозуміння з партнерами по команді. Мені не потрібно було особливо часу на акліматизацію. Загалом, сміливо можу сказати, що в Тернополі відчуваю себе комфортно.

— Ігорю, тренери постійно міняють твої позиції на футбольному полі: то ти граєш на краю півзахисту, то в нападі. Власне, де зручніше себе почуваєш?

— Футболісту впринципі не доводиться вибирати, де йому грати. Де тренер поставить, там гравець зобов'язаний грати. Я професіонал і повинен вміти грати, як у нападі, так і в півзахисті, чи навіть в обороні. У «Ниві» зіграв вже на всіх позиціях у півзахисті та в нападі, поки ще не доводилося грати тільки в обороні.

— За моїми спостереження, у сьогоднішньому складі «Ниви» ти найшвидше бігаєш.

— Я так не вважаю. Скажімо, Шестаков має хорошу швидкість, як і ще ряд футболістів. Стометрівку не бігав давно, та й не моя це дистанція, більш полюбляю бігти на короткі відстані (15-20 метрів).

— Нині в «Ниві» ти штатний пенальтист. До цього мав практику пробиття одинадцятиметрових штрафних ударів.

— Пенальті, яке забив у «Ниві» (перше — у матчі з ФК «Тернопіль») — це друге пенальті за всю професійною кар'єру. Пригадую, тоді взяв м'яча, ніхто з партнерів не був проти і мій удар був влучним. До цього в другій лізі забив пенальті, виступаючи за «Карпати-2» у матчі проти рівненського «Вересу». Це було наприкінці матчу. Пригадую, рахунок 2:2 приніс львівській команді перемогу. З того часу мені не довіряли пробиття одинадцятиметрових. І лише в «Ниві» я повернувся до цієї справи. На щастя (стукає по дереву — авт.), всі удари були влучними.

— Перейшовши до «Ниви» з команди першої ліги, чи не було відчуття, що пониження в класі може негативно позначитися на твою майстерність?

— Певні перестороги були, але як мене запевнили, «Нива» робитиме все, щоб підвищитись у класі. Зрозумівши, що в команди будуть реальні шанси вийти в першу лігу, я дав добро. Загалом ж, дуже приємно грати з технічними партнерами, від такої гри отримуєш задоволення.

— Що сталося нині з «Нивою»? Пішла чорна смуга, команда понад півтора місяці не знає радості перемог, при цьому в першій лізі не здобуто жодної домашньої перемоги.

— Важко однозначно відповісти на це питання. «Нива» втратила перемоги загалом у виграшних матчах (ФК «Миколаїв» та «Нафтовик» Охтирка). Скажімо, при повному контролі гри у поєдинку з Охтиркою, маючи на одного гравця більше і перемагаючи 2:0, завершили матч внічию. Це просто якесь невезіння! На сьогодні намагаємося не думати про невдачі, рухаємося вперед. Сподіваюся, в наступних матчах «Нива» таки святкуватиме перемоги, адже в Тернополі команда хорошого рівня.

Справжні вболівальники мають підтримати «Ниву» за будь-яких умов

— Невдачі «Ниви» зменшили глядацьку аудиторію на тернопільському стадіоні…

— Хочу звернутися до вболівальників. Навіть якщо команді важко, її потрібно підтримати. Не може так бути, що коли все добре, вона постійно перемагає, то в неї з'являються багато вболівальників, а коли стаються тимчасові невдачі, їх не стає. Справжні вболівальники мають підтримати «Ниву» за будь-яких умов!

— Чи були у тебе запрошення з команд Прем'єр-ліги?

— Поки таких запрошень немає. Зі своєї сторони грою у «Ниві» доводитиму, щоб такі запрошення надійшли. Все-таки хотілося б спробувати свої сили у вищому дивізіоні українського футболу. Тим більше, за рівнем майстерності команди першої ліги не суттєво відрізняються від команд так званого другого ешелону Прем'єр-ліги. Це, зокрема, підтверджують товариські матчі «Ниви» цього року.

— Якщо критично дивитися на речі, чи реально «Ниві», нехай не цього сезону, а наступного, пробитися до Прем'єр-ліги?

Якщо все буде добре, вважаю, реально навіть цього року поборотися якщо не за вихід до Прем'єр-ліги (надто багато вже втрачено очок), то за місця в першій частині турнірної таблиці.

— Чи є в перші лізі захисники, проти яких тобі дуже складно грати?

— Дуже важко грати проти команд, а відповідно проти захисників, які великим числом обороняються. Але, щоб конкретно когось виділити з захисників команд-суперниць — не можу, та й не в кожному матчу граю в атаці.  

Перша прогулянка маленького Олежика була на стадіон

— Де мешкаєш сім'я Мельників?

— З дружиною і сином знімаємо квартиру в Тернополі на масиві «Дружба». Взимку одружився. Дружину зовуть Анна, родом вона з Чернівців. 18 травня у нас народився синочок Олежик. Сталося це за день до домашнього поєдинку «Ниви» з «Реал-Фармом». Партнери по команді зробили мені своєрідних подарунок у вигляді перемоги з рахунком 6:0. Мені самому відзначитися не вдалося. Хоча тоді таки забив гол ударом ледь не з центру поля після помилки воротаря, але чомусь арбітр угледів у цьому епізоді положення поза грою.

— А чи не виникає бажання підписати довгостроковий контракт з ФК «Нивою», щоб оселитися у Тернополі якщо не на все життя, то на довший період часу?

— Життя футболіста таке, що сьогодні він може бути в одному місці, а завтра — в іншому. Так, звісно, хотілося б, щоб була стабільна фінансова ситуація в клубі, щоб сформувався дійсно сильний колектив. Адже у Тернополі палкі вболівальники, багато глядачів відвідують наші матчі. Набагато краще з великою глядацькою аудиторією, аніж коли на трибунах є президент і ще кілька людей, і більше твоя гра нікому не потрібна.

— Чи намагатимешся, щоб у майбутньому твій син пішов по твої слідах, ставши професійним футболістом?

— Про це рано, звісно, говорити. Як він собі вибере, так і буде. У футбол насильно не змусиш грати. Якщо йому буде подобатися грати, він горітиме бажанням, тоді я, звісно, буду йому допомагати, підказувати. Сьогодні дружина з маленьким синочком намагається відвідувати кожну домашню гру «Ниви». Можна так сказати, що перша прогулянка маленького Олежика була на стадіон. Тому, думаю, він повинен полюбити футбол, а чи стане професійним футболістом — поживемо-побачимо.

Бліц-опитування

— У «Ниві» забивав чимало. Який з голів вважаєш найціннішим?

— За тернопільську команду забив п'ять голів у другій лізі і стільки ж на сьогодні — у першій. Найбільш запам'ятався другий гол «Ниви» у Одесі в перехідних матчах за право грати в першій лізі. Він дозволив більш впевнено почуватися матчем-відповіддю в Тернополі.

— А який гол найкрасивіший за кар’єру?

— Коли грав за «Кримтеплицю» з ПФК «Олександрією», вийшов на заміну в другому таймі при рахунку 1:0 на користь моєї команди. Під час атаки обіграв захисника та пробив з-за меж штрафного у ближню «дев'ятку». Був непоганий м'яч.

— А загалом у футбольній кар'єрі більше забиваєш головою чи ногою?

— Коли починав грати в «Карпатах-2» у другій лізі, зі всіх голів, які я забив, половину — головою. Так ставалося, що, незважаючи на низькій ріст, я правильно вибирав позицію, мав відчуття гольового моменту і завдавав точні удари головою.

— Ігорю, ти право- чи лівоногий футболіст?

— Робоча у мене права нога, але ліва не набагато відстає.

— Який стиль гри тобі більше до душі і чи є в тебе футболіст, на якого рівняєшся?

— Більш до вподоби технічний, швидкісний футбол, який демонструє «Барселона». А щодо гравців, то всі нині обожнюють аргентинця Мессі, але якби не було таких футболістів як Іньєста чи Хаві, то і Ліонель стільки б не забивав. Хотілося б побільше мати таких партнерів у команді, за яку ти виступаєш. 

— Чи маєш хобі?

— Полюбляю у вільний час пограти у боулінг. Також не відмовляю собі у задоволені пограти футбол… на комп'ютері.

Досьє

Мельник Ігор Васильович

Народився 21 серпня 1986 року
Місце народження — с. Честині, Кам'янко-Бузький р-н., Львівська обл.

Амплуа — півзахисник/нападник
Перший тренер — Юрій Євгенович Гданський

Ріст — 170 см
Вага — 67 кг

Виступав за команди: «Хімік» (Новий Роздол), «Каменяр-Термопласт» (Дрогобич), «Карпати» (Кам'янка-Бузька), «Карпати-2» (Львів), «Кримтеплиця» (Молодіжне), ПФК «Олександрія», ФК «Львів», «Буковина» (Чернівці), «Нива» (Тернопіль).


Коментарі

  • 45

    Yurk0 20 September 2013, 11:17

    Варто відзначити що Мельник в кожному матчі максимально викладається, бореться до кінця. Шкода реалізація інколи підводить, практично в кожній грі є по одному "запореному" 100% моменті.. Але нічого, своєю самовіддачею на полі Ігор заслуговує на повагу..
  • 16840

    KoKodjambo 25 September 2013, 18:20

    Дісно Мельник викладається на полі на 100% а цей Івашко взагалі не грає нівіщо його Ява ставить в основний склад ????

Додати коментар

Будь-ласка, зареєструйтесь для додавання коментарів