Авторизація | Реєстрація

Микола Лазорик: «У Тернополі мене все влаштовує!»

  • 11.06.2013 20:46
  • 1
  • 4599

Фото — karacool.com.ua.

Капітан тернопільської «Ниви» Микола Лазорик − один з небагатьох в українському футболі, хто «зліпив» себе сам. Він, хлопець з села, не навчався футбольним азам у дитячих футбольних школах, не грав у юнацьких футбольних лігах. У зрілому віці Лазорик почав опановувати футбольні премудрості і… доріс до капітана. Спершу це був першоліговий «Енергетик» з Бурштина, а нині − друголігова «Нива» з Тернополя. Як цього вдалося досягти, про свої досягнення і плани на майбутнє в ексклюзивному інтерв'ю з Миколою Лазориком.

Займався волейболом, а став футболістом

− Традиційне запитання для початку: де народився і чи мали батьки відношення до спорту?

− Народився я в селищі Кути, Косівського району, що на Івано-Франківщині. Мама була спортсменкою: грала в волейбол, гандбол, займалася велоспортом. Однак, найбільші успіхи у неї були в лижний перегонах, в яких вона ставала навіть призеркою першості України. Батько ж полюбляв спорт на любительському рівні.

− Як потрапив у футбол?

− Випадково. Моя сестра непогано грала у волейбол. З третього класу і я записався на волейбольну секцію. І так тривало аж до 10 класу. Одного разу односельчани-однолітки покликали зіграти футбол за юнацьку команду села на першість Івано-Франківської області. Тоді, пригадую, за гру навіть заплатили 10 гривень. Я був молодим і подумав: футболістам платять гроші, волейболістам − ні… Так і почав займатися футболом.

− Тоді ти для себе вирішив, що футбол − це справа твого життя?

− Саме граючи за юнацьку команду рідного села, промайнула думка, що на футболі можна заробляти непогані гроші. Намагався удосконалювати гру, працював на тренуваннях, бо усвідомлював, що тільки граючи в професійних клубах можна мати гідну платню за свою роботу на футбольному полі.  

− Чи мав досягення у волейболі?

− Виступав за юнацьку збірну Івано-Франківської області (1985 р.н.), грав на першість області за команду міста Коломиї. Кажуть, мав непогані перспективи в цьому виді спорту, але все ж таки вибрав футбол. 

− Як склалася твоя футбольна кар'єра?

− Спершу грав за дорослу команду рідного села. В одному з матчів ми грали в Болехові. Тренер Юрій Шулятицький запримітив мене і запросив після 11 класу в івано-франківську «Чорногору». Побув там пів року, тренувався, але так в офіційних матчах за цю команду жодного разі зіграти не довелося. Під час зимові перерви Ярослав Ватаманюк, який був другим тренером «Чорногори» повідомив, що отримав запрошення з Бережан і взяв мене з собою. У Бережанах я навчання в місцевому агроінституті та виступав за місцеву команду «Сокіл». Пограв там три роки (з 2003 по 2005 рр.), навіть зіграв за команду два матчі в другій лізі (в 2005 році «Сокіл» заявився в професійну лігу, але незадовго знявся зі змагань − авт.). Також бережанська команда виступала в аматорській лізі, чемпіонаті Тернопільської області. Коли команда в Бережанах розпалася, я перейшов до бурштинського «Енергетика», за який відіграв 5 років. Останні три роки був капітаном цієї команди…

У «Ниву» потрапив завдяки куму

− Так сталося, що і в Бурштині, як і в Бережанах, команда розпалася, гравці, в тому числі і ти, почали шукати собі нові клуби…

− Тоді у ФК «Енергетик» не було фінансування. Сезон ми таки дограли, але далі команду розформували. В той час відомий український тренер В'ячеслав Грозний запросив мене у Казахстан, до команди «Тобол», яку він тренував. Поїхав туди, потренувався з комнадою три тижні, але… Так сталося, що я там виявився восьмим легіонером, а в Казахстані можна грати лише сімом іноземним гравцям. Була навіть розмова, щоб я прийняв тамтешнє громадянство. Ситуація стала незрозумілою, таким чином я повернувся в Україну. Дізнався, що шістьох футболістів з «Енергетика» запрошено до тернопільської «Ниви». Я зателефонував Віті Данищуку, щоб запитати, чи не міг би я теж грати в Тернополі. Данищук переговорив з теренером «Ниви» Ігорем Яворським і той дав позитивну відповідь. Так я з «Нивою» пройшов передсезонні збори і підписав з клубом річний контракт.

− А загалом за часів професійних футбольних виступів, чи отримував запрошення з іменитих клубів?

− Коли виступав за «Енергетик», отримував дуже багато запрошень, зокрема з «Волині», «Оболоні» тощо. Але найбільш реальну свого часу пропозицію отримав з луганської «Зорі». Однак тоді президент клубу з Бурштина Мирослав Лотоцький не захотів мене відпускати, запросивши за мій трансфер велику суму, яка для луганського клубу була, або просто непідйомною, або ж представники «Зорі» сподівалися мене отримати безкоштовно. А оскільки, як виявилося, я підписав контракт з бурштинським клубом на 5 років, хоча була домовленість з президентом на 1 рік (в документи особливо не вникав, повірив на слово, тішився тим, що з команди другої групи чемпіонату Франківщини потрапив до клубу першої української ліги), відповідно довелося відіграти за «Енергетик» увесь передбачений контрактом термін.

− Перехід з першої лігу в другу − це своєрідне пониження у класі…

− Не вважаю, ще це пониження. Так, середній рівень команд в лігах різниться, натомість у фінальній частині другої ліги зібралися команди більшість з яких не загубилися б і серед першолігових.

− Миколо, минуло майже рік часу відколи ти в Тернополі. Не залкуєш, що обрав саме «Ниву» для продовження своєї кар'єри?

− Ні, в Тернополі мене все влаштовує. Тут підібрався чудовий колектив, багатьох хлопців я знаю за виступами в «Енергетику». Окрім того, додому близько, якихось 140 км.

− В одному з коментарів тренер «Ниви» Ігор Яворський закидував тобі, мовляв Лазорик отримує необов'язкові картки, як підсумок довелося йому пропускати важливі матчі…

− Важко однозначно сказати, чому так ставалося. Скажімо, в першій частині сезону, влітку 2012-го, отримав три жовті картки і при ще одній мав би пропускати гру. Але цілу осінь провів без попереджень, при цьому у всіх матчах граючи по 90 хвилин. Натомість навесні Ігор Петрович постійно вказував мені, щоб я грав уважно, бо перебуваю на межі і… так і сталося: спершу отримав два попередження у матчі з ФК «Тернопіль» (одне з яких, вважаю, було несправедливим), як наслідок, побачив перед собою червону картку, а потім − отримав необов'язкову жовту картку в поєдинку з «Реал Фармом». У підсумку в травні довелося пропусти аж два матчі, чого зі мною не було вже давно.

− А загалом за футбольну кар'єру багато разів судді вилучали тебе з поля?

− Звичайно, вилучення були, адже граю в обороні, завжди доводиться вести активну силову боротьбу з нападниками. Водночас, граю не настільки жорстко, щоб отримувати багато червоних карток. Скажімо, за 5 сезонів, проведених у «Енергетику», був десь двічі вилучений і ось, одного разу − вже в «Ниві».

− Пропускаючи матчі через перебір карток, чи не важче зі сторони дивитися, як грають твої партнери по команді?

− Легше, звичайно, бути на полі у вирі боротьби, ніж спостерігати з трибуни за грою твоїх колег по команді. У пропущених матчах хотілося самому вийти на поле, щоб чимось допомогти хлопцям, але що поробиш, проти регламенту не підеш. 

Фото — ФК «Тернопіль».

«Ще не тренувався більше, ніж цієї зими»

− Чи правду кажуть, що Ігор Яворський − тренер, який пропонує своїм підопічним дуже великі навантаження, які не всі витримують?

− Чесно скажу, за всю свою кар'єру ще не тренувався більше, ніж цієї зими. В Бурштині в нас був тренером Пристай. Тоді футболісти думали, що більших навантажень напевно ніхто в Україні не дає. Виявилося, що це не так. Є ще Ігор Петрович Яворський. Але як виявилося, серйозні збори пішли тільки на користь, адже зараз футболісти «Ниви» відчувають себе у хорошій формі перед вирішальними матчами сезону.

− Як капітан команди, не звертався до Ігоря Петровича, мовляв, зменшіть навантаження, бо футболісти ледь пересувають ноги тощо?

− Були такі розмови і не тільки я тренерові про це говорив, але раз він тренер − йому видніше, потрібно чи ні виконувати ту чи іншу вправу. Тому футболісти опускають голову і, здебільшого, добросовісно виконують запропоновану тренером роботу.

− Чи важко на футбольному полі виконувати свої безпосередні функції, як гравця, а також підказувати хлопцям і вести розмови з суддями, як капітан команди?

− Капітаном почуваю на полі себе впевно. Можу в партнерам підказати і порозмовляти з арбітром, який у таких випадках картки не покаже. Ці функції жодним чином не відбиваються на моїй грі, навпаки, відчуваю себе впевненіше, бо відповідаю за командний результат.

− А за яких умов став капітаном «Ниви»?

− Спершу капітаном був Ігор Гребинський. Його призначив Ігор Яворський. Коли я прийшов до «Ниви», то команда пройшла перший тренувальний збір, відповідно ніхто нічого не хотів змінювати. Натомість коли сезон почався, то одну, то другу гру команда не показувала результату, отож Ігор Петрович сказав: «Гребинський ти не фортовий, давай капітаном буде Лазорик». Я, звичайно, був проти, адже Ігор − мій хороший товариш, натомість Ігор Яворський був категоричним, заявивши, що це не обговорюється. Коли ж мало розпочинатися друге коло, тренер зібрав всю команду і сказав, що Лазорик і далі буде капітаном «Ниви». При цьому, ніхто проти не був, та й відверто кажучи, інших кандидатур теж не було. Отак і продовжую капітанувати в «Ниві».

− Цього сезону «Нива» брала участь у великій кількості дербі проти ФК «Тернополя». Чи за ігрову кар'єру брав участь у подібних матчах, і чи правда, що вони відзначаються чимось особливим?

− У першій лізі було своєрідне обласне дербі між івано-франківським «Прикарпаттям» і бурштинським «Енергетиком». Водночас, можу ствердно сказати, що по напрузі івано-фраківські дербі не йдуть в порівняння з тернопільськими. Та й, по правді кажучи, в Тернополі більше люблять футбол і футболістів. А щодо нашого суперника в дербі, то футболісти ФК «Тернопіль», виходячи на поле, б'ються за результат, намагаючись довести, що чогось варті і заслуговують на шану вболівальників. Так, можливо вони не демонструють технічного, атакувального футболу, але завдяки бійцівським якостям, налаштуванню на гру показують доволі пристойну гру. 

До того ж Ігор Петрович не раз повторював, що найпринциповішими матчами для «Ниви» в регулярному сезоні є протистояння з ФК «Тернопіль». Можна «Славутичу» чи «Десні» програти, але «Тернополю» − в жодному разі, переконував футболістів тренер.

− По приходу до «Ниви» величезної групи гравців з інших областей, місцевим футболістам уже практично немає місця на полі. Чи не дивляться вони скоса на іногородніх футболістів, чи немає в команді якихось конфронтацій?

− Ні, такого в нас немає. У нашого тренера немає ні любимчиків, ні прихильного ставлення до вихованців тернопільського футболу. Грають ті, які на сьогоднішній день сильніші, і тут немає значення, ти місцевий чи приїжджий.

− Чого хочеш досягти, виступаючи за «Ниву»?

− Найголовніше − виконати поставлене на сезон завдання, а саме − здобути путівку в першу лігу.

− Ти пограв багато років у першій лізі, як вважаєш, по силах «Ниві» в матчах плей-оф переграти опонента з першої ліги?

− З тією командою, яка зараз в Тернополі, вважаю, по силах.

− З ФК «Нива» ти підписав контракт, який незабаром завершується. Чи є бажання його продовжити?

− Я з Ігорем Яворським обговорював дане питання. Тренер запропонував продовжити співпрацю з «Нивою». Натомість моя позиція: спершу дограти сезон, а потім сідати за стіл переговорів.

− Чи для тебе в плані продовження контракту має значення підвищення «Ниви» в класі?

− Не хочу забігати наперед. Якщо вийдемо в першу лігу і керівництво клубу зробить хороші умови для подальшої співпраці, то чому б і не залишитися.

− Як для команди другої ліги, запропоновані тернопільським клубом умови в тебе влаштовують?

− Наразі особисто мене все влаштовує. Питань ні з фінансової сторони, ні до побуту немає.

− У «Ниві» є футболісти, який ти можеш назвати близькими друзями?

− Віктора Яневича, з яким я давно знаюсь. Познайомилися ще коли я тільки прийшов у «Чорногору». За «Ниву» виступає і мій кум, хресний батько його сина Віктор Данищук. Хорошим другом можу назвати і Ігоря Гребинського, з яким ми провели не один сезон у Бурштині.

Фото — karacool.com.ua.

Найкомфортніше було в Бурштині

− Головне завдання захисника − оборона власних воріт, але відомо, що ти полюбляєш підключатися до атакувальних дій, часто йдеш на стандарти, і навіть забиваєш голи…

− Граючи за «Ниву», вдалося забити лише один гол у поєдинку з хмельницьким «Динамо». Натомість у «Енергетику» за п'ять років зумів відзначитися 13-ма голами. У середньому за сезон забиваю три м'ячі, більшість з яких − ударами головою.

− А який гол у кар'єрі вважаєш найважливишим і найкрасивішим?

− Найкрасивішим є гол, який забив у ворота ФК «Львова». Точним виявився удар з 30-ти метрів лівою ногою у «дев'ятку». А щодо важливого, то, мабуть, це гол за «Ниву», адже в матчі в Хмельницьку команді потрібна була перемога. Гол, який я забив після кутового став єдиним у матчі, в якому «Нива» перемогла − 1:0.

− Чи є нападник, який тобі, як захисникові, найбільше дошкуляв?

− Завжди непросто було грати проти Павла Ониська з київської «Оболоні». Він дуже добротно грав головою, нав'язував непросту фізичну боротьбу. Хоча з ним було і непросто, разом з тим, було й цікаво, адже міг оцінити свій рівень гри в захисті.

− А в якій з команд за які ти виступав, було найкомфортніше?

− В Бурштині. Можливо, через те, що звик грати за «Енергетик», як не як, відіграв за команду 5 років. Найвище команда посіла 8 місце, хоча, зазвичай, боролася за збереження прописки в першій лізі.

− Доводилося чути, що ти грав у складі збірної України…

− Було й таке. Грав у 2011 році за студентську збірну України на Універсіаді в Китаї. Там ми виступили невдало, не вийшли з групи, поступившись росіянам (0:1) та бразильцям (1:2). Пригадую, що до студентської збірної на Універсіаду мене кликали і в 2007, і в 2009 роках. Першого разу отримав травму, другого − не мав на руках закордонного паспорта. Що цікаво, в обох випадках українська збірна стала переможцем, а її гравці отримували звання майстрів спорту міжнародного класу. Але, без мене…

«Скільки матиму сил − стільки гратиму в футбол»

− Як рідні ставляться до того, що ти став професійним футболістом?

− Мама моя померла, батько − не проти занять футболом. Дружина Євгенія також рада. Часто приїздила на ігри з моєю участю в Бурштин, бувала вже на кількох матчах у Тернополі. Звичайно, на кожному поєдинку вона бути не може, бо маємо півторарічного сина Артема, відповідно, з ним потрібно бути. Але якщо хтось з родичів за малим пригляне, то приїздить.

− А де мешкає сім'я Лазориків?

− В рідному селі Кути. Там є особняк, де живу з дружиною та сином.

− Чи є мрія залучити до футболу і маленького Артемчика?

− Звичайно. Купив вже йому м'яча, потроху коl9;пає.

− Поява дитини якось відбилася на твоїй грі, адже безсонні недоспані ночі фізично мали б виснажувати?

− Вихованням сина здебільшого займається дружина. Я постійно в роз'їздах, на зборах, приїжджаю додому на один-два дні, тому особливо не втомлююсь, знаходячись з сином. 

− Якщо так станеться і ти продовжиш співпрацю з «Нивою» (місцеві вболівальники про це мріють), немає бажання перевезти до Тернополя свою сім'ю?

− Хотілося б, адже без сім'ї сумно, не бачиш, як підростає твоя дитина. Але з іншої сторони, оскільки ми живемо самі, там будинок, то комусь і за цим всім потрібно наглядати. Тому питання нині не вирішене.

− Кар'єра футболіста швидкоплинна. Чи задумувався, чим плануєш займатися в майбутньому?

− Чесно кажучи, ні. Скільки матиму сил, стільки й гратиму в футбол. А далі − поживемо, побачимо, не хочу заглядати далеко в майбутнє.

Бліц-опитування

− Тренери одразу поставили в центр оборони, чи довелося пограти на інших позиціях?

− Всю кар'єру грав в обороні, міг міняти тільки позиції − діяв на місці ліберо, або переднім захисником.

− Які сильні і слабкі сторони футболіста Лазорика?

− До переваг відніс би гру головою та бійцівські якості. Швидкості аж такої не маю, ногами теж не дуже вправно граю, бо не поставлені були ці навички в дитячій футбольній школі.

− Очевидно, з тих команд, у яких ти грав, найбільше заробив в першоліговому «Енергетику»?

− Як не дивно − ні. Найбільше заробляю, граючи за «Ниву». В Бурштині ж зарплати були меншими. 

− А якщо говорити загалом, чи можна на футболі заробити великі статки для безбідного життя в майбутньому?

− Тут, де зараз граю, таких грошей заробити не можна. Однозначно, в другій лізі немає великих грошей. Та й не в усіх командах першої ліги є футболісти з великими заробітками.

− Чи є в тебе якісь забобони?

− Зазвичай, у день матчу не голюся. А ще, коли одягаю бутси, то починаю це з лівої ноги. Зашнуровою теж спершу ліву бутсу, а потім − праву. Результати бувають різними, але на разі поки обходиться без травм (стукає по дереву − авт.).

− А загалом, за кар'єру дошкуляли серйозні травми?

− Одного разу. Було це в Бурштині. Мав проблеми з паховими кільцями. Довелося робити операцію. Місяць часу лікувався, але то було в зимовий період, відповідно офіційних матчів не пропустив.

− Чи можна назвати Тернопільщину твоєю другою Батьківщиною?

− До певної міри, адже три роки відіграв за команду з Бережан, вже рік − у Тернополі. У Бережанах провів свої молоді роки, подобалося відношення ректора тамтешнього вузу до футболу. Шкода лишень, що тоді команда знялася зі змагань другої ліги.

− Який з тренерів в ігровому плані дав тобі найбільше?

− Як у ігровому, так і в тактичному плані найбільше почерпнув у Миколи Семеновича Пристая. Його можна назвати моїм першим тренером у професійній лізі.

− Як проводиш вільних від ігор і тренувань час?

− Коли тренер дає футболістам вихідні дні, то обов'язкову їду додому, до сім'ї. Коли є вільний час між тренуваннями, то кожен у «Ниві» вільний час проводить по різному. Хтось дивиться телевізор, хтось комп'ютер, хтось грає карти. Особисто я, здебільшого, граю карти, при чому, не на гроші. У еджокер, а його зазвичай доводиться грати, найкращий в «Ниві» Гребинський.

− Чи слідкуєш, що пишуть про «Ниву» і про Лазорика у газетах, інтернеті?

− Авжеж. На разі про мою гру представники ЗМІ пишуть об'єктивно, тому до них претензій не маю.

− Яке в тебе ставлення до фанатів?

− Приємно чути і бачити, що команду, за яку ти виступаєш, підтримують всі 90 хвилин. Це додає сил. Відповідно, по завершенню матчів постійно йдемо разом з одноклубниками дякувати фанам.

− Чи рівняєшся на когось з зірок світового футболу?

− Не люблю дивитися футбол по телевізору, тому особливо і не знаю імен відомих футболістів. Не буду оригінальним коли скажу, то сьогодні кращими є аргентинець Ліонель Мессі та португалець Кріштіану Роналду.

− Чи пригадуєш якісь кумедні випадки, які траплялися з командами за які ти виступав?

− Згадується один випадок, коли тренера команди закрили в туалеті готелю. Автобус з командою чекає, потрібно їхати на гру, а наставника немає. Лише через кілька хвилин коли час піджимав, пішли його відкрили. Тренер залишив ключа в дверях із зовнішньої сторони і хтось пожартував, перекрутивши ключа…

Досьє

Лазорик Микола Богданович

Народився 17 грудня 1984 р. у с. Кути Косівського району Івано-Франківської області.
Перший тренер — М. П. Кушнірук
Амплуа — захисник
Виступав за: «Сокіл» Бережани, «Енергетик» Бурштин, «Нива» Тернопіль


Коментарі

  • 2982

    Nyva_Fan 12 June 2013, 11:22

    Цікаво у нього все складалось)Дякую за інтерв'ю.

Додати коментар

Будь-ласка, зареєструйтесь для додавання коментарів