Авторизація | Реєстрація

Баранці хочуть внести суттєвий вклад в історію «Ниви»

  • 08.05.2013 18:00
  • 1
  • 4034

Фото — karacool.com.ua.

Відомі на всю футбольну Україну футболісти брати-близнюки Борис та Григорій Баранці несподівано вибрали для продовження своєї кар'єри не клуб з Прем'єр- чи хоча б Першої ліги, а команду, хоча й із завданням, але другого ешелону. Поява Баранців у Тернополі стала справжньою сенсацією для вболівальників «Ниви». Останні на цих футболістів покладають величезні надії, бачать у них лідерів команди та сподіваються, що з Баранцями «Нива» розпочне писати нову сторінку в своїй історії. Клубна прес-служба поспілкувалася з братами та дізналася багато цікавих речей з їх футбольного життя.

Брати Баранці завжди грали разом

– Яким чином ви потрапили у футбольну секцію, адже, мешкаючи у Львові, могли займатись у різноманітних гуртках і не лише спортивних?

Борис (Б.): Нам ще змалку подобався футбол, тому особливого вибору не було.

Григорій (Г.): У дитинстві ми жили в будинку, напроти якого був футбольний майданчик. Фактично, на ньому виросли, граючи ледь не весь день у футбол з сусідськими хлопцями. Деякі хлопці з двору вже відвідували школу «Карпат», тому й ми попросили батьків записати нас у футбольну секцію. Першим нашим тренером став Микола Іванович Дударенко, котрий дав дуже багато у плані професійного росту.  

– Чи була Ваша сім'я спортивною?

Б.: Батьки зовсім не мали відношення до спорту. Мама Галина працювала вихователем у дитсадку, батько Григорій – токарем на фірмі.

Г.: До футболу мав відношення дідусь Борис, котрий свого часу виступав за різні робітничі команди Львівщини. Можливо, саме він і вплинув на те, що ми стали футболістами, адже в дитинстві постійно брав нас в якості глядачів на різноманітні футбольні матчі.

– Якими успіхами можете похвалитися в дитячо-юнацькому віці?

Г.: Практично щороку вигравали чемпіонат Львова. Згадуються також турніри високого рівня у Дніпропетровську та Вроцлаві (Польща), на яких наша команда якщо не здобувала перемоги, то постійно була у призерах.

Б.: Що стосується дитячо-юнацької футбольної ліги України, то у випускному році наша команда здобула перемогу на груповій стадії змагань, а у фінальній пульці «Карпати» вибороли «бронзу», поступившись донецькому «Шахтарю» (1:2) та луцькій «Волині» (0:1).

– Через постійну зайнятість футболом не мали проблем з навчанням у школі?

Б.: Особливими успіхами в навчанні похвалитися не можемо, адже футбол забирав майже весь час.

Г.: Вчителі, щоб ми не ображалися, зазвичай ставили нам однакові оцінки. І здебільшого це не були п'ятірки.  

– Від початку своєї футбольної кар'єри грали у півзахисті чи змінювали позиції?

Б.: Здебільшого діяв у середині поля, хоча був випадок, коли тренери пробували мене на позиції правого захисника.

Г.: Я завжди грав у центрі півзахисту: в опорній зоні або під нападником. 

– Мали за честь у юнацький період пограти за збірну країни?

Б.: У 2004 році кілька матчів зіграв за юніорську збірну України (U-18).

Г.: Провів з перемінним успіхом чотири матчі проти однолітків із Франції, Німеччини та Чехії, але подальшого продовження у молодіжній чи національній збірних не було.  

– По життю Ви постійно граєте в одній команді чи були випадки, коли доля роз'єднувала братів-близнюків?

Г.: Ми завжди грали разом. Коли переходили з однієї команди в іншу, то це теж відбувалося одночасно.

– Чи безболісно відбувся перехід з юнацького футболу в дорослий?

Г.: У «Карпат» на той час була вибудувана піраміда від першої до третьої команди. Після випуску з футбольної школи кращі молоді футболісти потрапляли до команди «Галичина-Карпати» (Дрогобич), потім  до «Карпат-2» і далі в головну команду. Початок цього шляху пройшли і ми. На перших порах було трішки важко, адже ми в команді були наймолодшими, але поступово освоювались у колективі, тренери нам довіряли.

Б.: «Карпатівська» школа одна, тому без проблем влились в колектив другої ліги «Галичина-Карпати».

 Чи пригадаєте свої перші матчі та перші голи на професійному рівні?

Г.: Перший свій матч у лізі майстрів провів у 17 років. Було це у Рівному. Тоді вийшов на заміну в складі команди «Галичина-Карпати» (26 липня 2003 р. – авт.). Що ж до забитого голу, то першим розпечатав ворота команди «Іква» (Млинів). 

Б.: Я теж дебютував у згаданому братом матчі з «Вересом», натомість уперше голом відзначився в дебютному професійному сезоні у грі проти «Борисфена-2» з Борисполя.

ФК «Львів» «поховали» земляки з «Карпат»

– Свого часу брати Баранці знайшли свою команду, з якою здобули путівку до Прем'єр-ліги?

Г.: Ми стояли біля витоків ФК «Львова», який три роки грав практично одним складом. До того ж, багато гравців цієї команди пройшли школу тієї ж «Галичини-Карпати», відповідно на полі розуміли з півслова один одного.

Б.: Львівська команда в сезоні 2006/07 впевнено здобула путівку в Прем'єр-лігу, виграючи в більшості суперників як за грою, так і за рахунком. Та й в еліті українського футболу ФК «Львів» показав себе міцною командою, хоча й змушений був розпрощатися з нею, провівши там всього один сезон.

 На Ваш погляд, чого не вистачило ФК «Львів», щоб закріпитися в Прем'єр-лізі?

Г.: Очевидно, така команда, як ФК «Львів», була нікому не потрібна в Прем'єр-лізі. Українським грандам, у тому числі, було незручно приїздити літаком до Львова, щоб потім їхати ще 120 км автобусом до селища Добромиль, де домашні матчі проводив ФК «Львів».

Б.: На мій погляд, щоб залишитися серед еліти українських клубів, ФК «Львів» не вистачило банального досвіду. Ми багато очок втратили, пропускаючи необов'язкові голи в кінцівках матчів. У підсумку нам одного очка не вистачило, щоб залишитися в Прем'єр-лізі. Прикро, що все вирішив матч останньому туру з земляками з «Карпатам», яким ФК «Львів» програв (1:2), пропустивши вирішальний гол на 80 хвилині.

– На Вашу думку, краще грати в команді нижчого рівня, але мати постійну ігрову практику, чи бути в запасі у колективі вищого рівня? 

Г.: Коли ти постійно граєш, то почуваєшся в тонусі, відповідно впевнений у своїх силах. Тобто можна стабільно грати в команді Першої ліги і це футболістові дасть більше, ніж коли ти сидиш у запасі команди Прем'єр-ліги.

Б.: Будь-якому футболісту хотілося б затриматись в елітній лізі, але тут потрібно зважати на багато чинників.

– Можливо, саме ці чинники стали причиною того, що Ви перейшли з «Карпат», які в тому сезоні були на «коні», до менш амбітної, але все ж прем'єрлігової «Оболоні»?

Г.: Ми півроку захищали кольори «Карпат», зіграли чимало хороших матчів як у чемпіонаті, так і в Лізі Європи, щоправда, не завжди отримували місце в основному складі. Відкрито на цю тему переговорили з наставником «Карпат» Олегом Кононовим і за обопільної згоди прийняли рішення перейти до «Оболоні».

Б.: У «Карпати» ми перейшли всього за кілька днів до старту сезону, відповідно в Кононова були свої погляди на стартовий склад. Там він бачив гравців, які пройшли з командою передсезонну підготовку... А щодо амбітності, то сьогодні в Україні є п'ять клубів, які мають стабільне фінансування і з року в рік грають на високому рівні. Всі решта один сезон можуть «вистрелити», а в інший, навпаки, борються за місце під сонцем. Тому я б не сказав, що «Оболонь» на той час була менш амбітною за «Карпати». Якби не три поспіль поразки на фініші сезону, то київська команда не опинилася б на 10 місці, а реально претендувала б на зону єврокубків. 

«Деколи потрібно шапку з голови скинути»

– Перехід до друголігової тернопільської «Ниви» для Вас, гравців, котрі спробували сили в Прем'єр-лізі – суттєве пониження в статусі. Чому зважились на такий крок?

Б.: Деколи потрібно шапку з голови скинути і на нижчому рівні грою доводити, на що ти здатен. 

Г.: Граючи останніх півроку в київській «Оболоні», яка на той час вже вилетіла до Першої ліги, ми втратили багато як в ігровому плані, так і в усьому іншому. В клубі творилося те, що до професійного клубу і футболу загалом немає нічого спільного. Після того, як стало зрозуміло, що «пивовари» знімаються зі змагань, було кілька варіантів працевлаштування як в Україні, так і за кордоном. Але вже ж таки пристали на пропозицію Ігоря Яворського, котрий розповів про «Ниву» і її амбітні плани.

– Які завдання ставите перед собою у «Ниві»?

Г.: Є велике бажання з «Нивою» піднятися у Першу лігу. Над втіленням цього завдання футболісти працюють на футбольному полі, а керівництво клубу робить усе можливе, щоб гравці не відчували фінансових проблем.

– Багато тернопільських вболівальників, зважаючи на магію прізвища Баранець, сподівалися, що Ви самі можете вирішити долю того чи іншого поєдинку. Як гадаєте, чи спроможні забезпечити «Ниві» успішний результат?

Б.: У нашому колективі результат команди забезпечують усі футболісти і тренерський штаб.

Г.: Як на мене, у нашій команді достатньо хороших виконавців, які працюють на загальний позитивний результат. Ми лиш частка цього колективу.

– Стартові три поєдинки 2013 року, незважаючи на дві перемоги і нічию, не особливо потішили тернопільську публіку. Від оновленої «Ниви» чекали більшого…

Б.: Я б не вважав, що «Нива» грала погано. В Овідіополі ми перемогли «Реал Фарм» з рахунком 3:0, створивши велику кількість гольових моментів. Що ж до домашніх матчів, то тут все сказав наш тренер Ігор Яворський, котрий мав великі претензії до стану футбольного газону. Якщо вболівальники хочуть бачити красивий і результативний футбол, люди, від яких це залежить, мали б зробити все можливе, щоб місцевий стадіон був зручним не тільки для глядачів з пластиковими сидіннями та електронним таблом, а й щоб футбольне поле було належної якості.

Г.: Чому домашні матчі давалися зі скрипом? У багатьох моментах і ми, футболісти, винні в тому, що не вдавалося забивати голи під час гольових нагод. Особливо це стосується перших таймів. До прикладу те, що «Нива» зіграла внічию зі «Славутичем» (1:1), повністю наша провина, адже в першому таймі ми тотально переважали суперника, натомість те, що сталося після перерви, не має логічного пояснення.

– Тренер «Ниви» Ігор Яворський після останніх матчів команди бідкався, що футболісти мало завдають ударів по воротах, натомість намагаються ледь не завести м'яча у ворота. Чи правильними є ці закиди коуча?

Г.: Про це Ігор Петрович і нам говорить. Очевидно, тренер правий, адже на важкому полі удари з середньої і дальньої відстані – грізна зброя, яку потрібно використовувати.   

Б.: Будемо виправлятись і в подальшому вдаватися й таких ударів.

– Тільки-но прийшовши до «Ниви», Вас одразу стали порівнювати з легендарними її гравцями - братами Капанадзе. Як ставитесь до такого порівняння і чи готові показувати таку ж красиву і результативну гру, як грузини?

Г.: Ми готові показувати той футбол, який вміємо. І не хотілося б, щоб нас порівнювали з братами Капанадзе.

Б.: Брати Капанадзе – висококласні футболісти і заслужили, щоб їх називали легендами тернопільського футболу. Але вони – це вже історія «Ниви», ми ж будуємо сьогодення «Ниви» і своєю грою хочемо стати частиною цієї історії.

– До речі, влітку «Нива» відзначатиме 35-річницю з часу свого заснування. Отож своєю успішною грою можете долучитися до ювілею.

Б.: Вважаю, що найкращим подарунком до дня народження «Ниви» має стати путівка до Першої ліги. Ми докладемо всіх зусиль, щоб це стало реальністю.

– До речі, на який термін у Вас укладено контракт з ФК «Нива»?

Г.: На один рік.

Б.: Якщо наша гра буде влаштовувати керівництво клубу і команда виконуватиме завдання, то цілком можливо ми поєднаємо свою долю з «Нивою» і на триваліший термін.

У Бориса Баранця очікується поповнення

– Як Ваші дружини зустріли звістку про те, що їх чоловіки переїздять зі столиці до Тернополя?

Б.: Моя дружина Христина завжди підтримує мій футбольний вибір, вона знає, що доля футболіста – це постійні переїзди. На сьогодні вона мешкає у Львові і змінювати нічого не плануємо, адже в нас незабаром очікується поповнення. Водночас, хочеться все-таки бути разом, тому в майбутньому хотілося б, щоб Христина з дитиною переїхала до Тернополя. 

Г.: Думаю, з літа перевезу до Тернополя свою сім'ю – дружину Анну та донечку Настю. Наразі підшуковую квартиру.

– А як дружини ставляться до футболу, відвідують матчі за Вашою участю?

Г.: По мірі можливості, Аня намагається бути на кожному моєму матчі. Раніше постійно їздила до Добромиля на поєдинки ФК «Львів». Менше відвідувала поєдинки в Києві, адже маленьку донечку ні з ким було залишити. Натомість, залишивши Настю батькам, вже була на матчі «Ниви» зі «Славутичем».

Б.: Оскільки футбол – це моя професія, відповідно і Христина ним стала цікавитись. Що ж до моїх матчів, то дружина приїздила до Тернополя на останній домашній поєдинок зі «Скалою».

 Чи були у Вас кумири, гра яких захоплювала найбільше?

Г.: Кумирів не було. Натомість дуже подобалася гра француза Зінедіна Зідана, у дитинстві був у захопленні від гри італійця Алесандро Дель П'єро.

Б.: У різні періоди подобалася гра того чи іншого гравця (Роналдіньйо, Шевченко, Мессі), але щоб захоплювався грою якогось конкретного футболіста – такого не було.

– На сьогодні для багатьох вболівальників брати Баранці самі стали кумирами. Чи впізнають Вас на вулиці, просять автографи?

Б.: Ми зазвичай грали у великих містах – Львові, Києві, тому не завжди нас впізнавали, але коли таке траплялося і вболівальники просили автографи, то ніколи їм не відмовляємо.

Г.: Зазвичай автографи просять після матчів. Це приємна процедура, адже все-таки ми граємо для глядачів.

– В якій з команд, а їх було вже чимало, Вам було найкомфортніше?

Г.: Однозначно – у ФК «Львові». Тоді всі гравці і керівництво клубу були одним цілим.

Б.: Якщо взяти «Ниву», то в ній ми провели ще надто мало часу, щоб говорити, що в Тернополі нас все влаштовує. Хоча, сподіваюся, з часом назвемо і «Ниву» командою, в якій Баранцям було комфортно.

– Можете пригадати свої найкрасивіші чи найважливіші забиті голи?

Б.: Запам'ятався гол, який я забив у складі львівських «Карпат» ісландському «Рейк'явіку» в рамках відбору до Ліги Європи.

Г.: Найціннішим, на мою думку, став переможний гол, забитий мною за ФК «Львів» на останніх хвилинах у поєдинку 1/16 фіналу кубка України проти ужгородського «Закарпаття» (2:1). До красивих можу віднести гол у ворота «Карпат», захищаючи кольори того ж ФК «Львів».

– А чи була якась закономірність, скільки брати Баранці забивали в середньому за сезон?

Б.: Бувало по-різному, забивав і 5, і 8, і навіть 11 голів за сезон. Що ж до виступів у Прем'єр-лізі, то в трьох сезонах відзначався один-два рази. 

Г.: Все залежало як від рівня ліги, в яких доводилося грати, так і від того, як команда виступала в тому чи іншому сезоні. Скажімо, коли команди успішно грала, то в плані результативності ті сезони були хорошими. До прикладу, в чемпіонаті 2007/08, коли ФК «Львів» здобув путівку в Прем'єр-лігу, відзначився 12 голами.  

– А загалом перед початком сезону атакувальні півзахисники ставлять перед собою завдання забити певну кількість голів чи все-таки на першому плані командний результат?

Б.: Кожен футболіст ставить перед собою мету і я не виняток, але одні говорять про захмарні цифри і далеко не завжди їх виконують, а інші ставлять реальні показники. 

Г.: В мене на першому місці завжди було те, щоб команда, за яку я виступав, виконала поставлене завдання. Цього принципу намагаюсь дотримуватися постійно.

– Одні футболісти вправно володіють правою ногою, інші – лівою. І небагато є таких, які однакого сильно грають обома ногами. А як у цьому плані у Вас?

Б.: Не скажу, що я лівша, хоча й не яскраво виражений правша. Мені комфортніше грати правою ногою, хоча можу працювати й обома ногами.

Г.: Зручніше теж працювати з м'ячем правою ногою, хоча й ліва не пасе задніх.

– Чи буває таке, що, перебуваючи на футбольному полі з м'ячем, ви підсвідомо шукали один одного, щоб віддати передачу?

Б.: Коли партнер по команді перебуває у зручнішій позиції, йому й відаєш м'яча, і неважливо, брат це чи не брат.

Г.: Все залежить від логіки на футбольному полі. Коли партнер буде за три метри від тебе, я ж не віддам передачу Борису, котрий перебуває на іншому фланзі…

– На сьогодні Вам комфортно на тих позиціях, на яких Ви виступаєте в «Ниві»: Григорій - піднападник, Борис - лівий хав?

Б.: Згідно з тактичною розстановкою ти можеш бути на тому чи іншому місці, але під час матчу футболіст опиняється не лише у півзахисті, а й на вістрі атаки або ж в обороні. Інколи крайні півзахисники змінюють фланги, тому визначена тренером позиція не є сталою величиною. Сучасний футбол – це, у першу чергу, універсалізм, тому футболіст повинен з однаковим успіхом грати на різних позиціях. 

Г.: Про комфортність футболісти не говорять. Там, де тренер тебе поставив, ти найбільше можеш принести користі.

– А чи має для Вас значення, під яким номером на футболці виступаєте?

Б.: На останніх зборах я грав під 14 номером і хотів би під ним виступати в офіційних матчах. Керівництво ФК «Нива» обіцяло замовити нову форму, відповідно я собі візьму футболку з 14 номером.

Г.: У «Ниві» я вибрав собі восьмий номер, бо саме він зі мною проходить по життю від дитячо-юнацьких команд… Хоча не завжди цей номер мені діставався, адже коли переходиш у нову команду, то він може бути закріплений за іншим гравцем. 

– Ви забобонні люди, маєте якісь традиції, наприклад, при виході стаєте на газон з якоїсь ноги чи, скажімо, не голитесь у день гри?

Г.: Я б не сказав, що є забобонним. Спеціально ніколи не роблю чогось такого, що раніше приносило позитивний результат на футбольному полі.

Б.: Ми віруючі люди. Коли є можливість – йдемо до церкви. До того ж, для нас немає значення, православний це, чи греко-католицький храм. Якщо ж нагоди немає, адже граємо здебільшого по неділях, то перед кожною грою молимося.

– Де зазвичай відпочивають сім'ї Баранців?

Б.: Останнім часом з дружиною їздив у Барселону, Рим, були в кількох містах Німеччини.

Г.: Маленька донечка не давала можливості на далекі мандрівки закордон.

– Чи можна в українському футболі заробити гроші на безбідне життя в майбутньому?

Б.: Великі гроші крутяться тільки в клубах Прем'єр-ліги.

Г.: У нижчих лігах матеріально покращити сімейний стан неможливо.

Досьє

Борис та Григорій Баранці
Народилися 22 липня 1986 року
Місце народження: м. Львів
Перший тренер: М. Дударенко
Амплуа: півзахисники

Виступали за команди:

  • «Карпати» (Львів, юнаки) – 2001-03
  • ФК «Інвар-Старт» (Львів, футзал) – 2003
  • «Галичина-Карпати» (Дрогобич) – 2003-04
  • «Карпати-2» (Львів) – 2004-05
  • «Спартак» (Івано-Франківськ) – 2005
  • «Газовик-Скала» (Стрий) – 2006
  • ФК «Львів» – 2006-10
  • «Карпати» (Львів) – 2010-11
  • «Оболонь» (Київ) – 2011-12
  • «Нива» (Тернопіль) – з 2013 року.

Коментарі

  • 3097

    falin 18 8 May 2013, 18:02

    нарешті довгоочікуване інтервю з Баранцями

Додати коментар

Будь-ласка, зареєструйтесь для додавання коментарів